Про вареники не жартують. Хоча ні – якраз жартують. Бо вареник в Україні не тільки їжа. Це персонаж. З характером. З начинкою. І з умінням зникати з тарілки швидше, ніж ти встигнеш сказати “ще один”. Вірші про вареники – це маленькі історії з гумором, де сметана завжди біла, бабуся – права, а голодний дорослий нічим не відрізняється від дитини.
Жартівливі вірші про вареники
"Про вареники"
Славиться варениками наша Україна,
Вареники готують у кожній родині.
Їх їли вельможі і прості люди зі смаком -
Вареники з сиром, вишнями, маком!
Вареники їсти можна в будні, і в свято,
Їх люблять дорослі і зовсім малята,
Вареники з вишнями люблю я найдужче,
Ми з мамою ліпили, вклали серце й душу.
Про вареники могла б вам ще розказати,
Та все-таки краще вам їх показати!
Ми з мамою ліпили, дуже старались,
Щоб ви із задоволенням ними пригощались!
..Що у світі найсмачніше? Може, краби чи ікра?
Може, ще щось, найдивніше? Є багато різних страв.
Креми, соуси, салати. Ще — рулети та супи...
В українську теплу хату завітай, будь ласка, ти.
Тільки в хаті українській покуштуєш диво з див:
Ось півмісяці у мисці. А над ними в’ється дим,
Бо гарячі - масло тане...Чи ж ви знаєте, що це?
Це - вареники в сметані. Найсмачніші над усе!
Українці! Пригадаймо, з чим вареники в нас є?
Знає кожна господиня, що до столу подає.
З сиром ось жовтіють в мисці, і з картоплею киплять...
Полюбляють українці за столом поласувать.
Ще з капустою наварим, та з грибами - пахнуть як!
Поласуємо ми з вами, поласуємо - ще й як!
Ще ж і з вишнями не їли, з полуницями беріть!
Ми вареників зварили - оце диво на весь світ!
З м’ясом, з рибою, з горохом. Ось ще з маком та пшоном.
Ще посидьте з нами трохи в нашій хаті за столом.
Є вареники у хаті - в Україні все гаразд:
Всі - щасливі і багаті, щедре сонце світить в нас!
Слава хаті українській! Слава нашій всій землі!
І вареникам у мисці, що на нашому столі!
Вареники у мами, як один,
В полумисок лягали із каструлі,
Давала вона шкварку, а не жир,
Не забувала кинути цибулі…
Із сиром - це коли потреба є,
Коли косили чи орали поле,
Вареник завжди сили додає,
Голодний робітник він завжди кволий.
Вареники з грибами - це для тих,
Хто не збирав грибів в житті ніколи…
Вони молились за усіх Святих,
Бо від такого смаку охололи.
З картоплею - вареники святі,
З шкварками - наче для забави,
Та мамині вареники ще ті…
Вони тримають і понині славу!
Добрий раночок, Мартинку, позич борошна торбинку!
Як життя твоє, Іванку?Подаруй олійки… склянку!
Дай капусти трохи, Гнате, варенички начиняти!
О! Вітаю, пане Сташку!
Є цибулька на засмажку? Вділи, любий мій Борисе,
Соди, скільки в жменю влізе! Агов! Парубче Семене,
Тісто йди місить до мене! Ти, Павлусику хлопчинко,
Смаж капустку на начинку! Поспішай же, куме Тите,
Час варенички ліпити! Петре! Стань удвох з Прокопом,
Прослідкуйте за окропом! Є засмажка вже Миросю?
Що? Не справився ще й досі? Страва смачно задимілась!
Господиня натомилась! Прошу, друзі, всіх на свято,
Вареничків скуштувати! Глевкуваті варяниці?
Винні, звісно, "помічниці".
Вареники з сиром, вареники в маслі,
Ох, які ж бо ви, направду, у мене прекрасні!
Вареники-варенички - кручені краєчки,
Начиночка краща, ніж з м’яса чи гречки!
Взялись попід руки, як на вечорницях,
Побігли купатися в гарячій водиці.
З баняка стрибнули під холодну воду
І у миску -хизувати свою смачну вроду.
Жартували з цукром, падали в сметану.
Ось так годували ґаздиню старанну.
Вареники-варенусі, мої любі й милі,
Нехай всі на світі знають, що ви не ліниві!!!
Вареники, вареники, спрадавна в Україні,
Вареники, вареники шанують і понині:
Вареники із вишнями, вареники з черешнями,
З чорницями, суницями, сливками й шовковицями,
Вареники з капустою, картоплею і сиром —
Їжте, люди, на здоров’я і ходіть із миром!
А чи свято, чи неділя, чи гарна гостина —
На столі стоїть макітра, навколо — родина.
Всі говорять побажання, слів не вистачає.
Господиня вареничків іще підкидає!
Українські вареники - то краса і сила!
Ой, гарних я вареників, для вас наварила!
Вареники зі шкварками, та ще й у сметані —
Додають нам сил в роботі, в спорті і навчанні!
Ой, вставали раненько, картоплю варили,
До вечора вареників з неї наліпили.
Наварили вареників для гостей хороших.
Їжте, їжте вареники, гості наші любі!
Вони трохи гаряченькі — не попечіть губи!
А вже ж в ті вареники картоплі напхали
Ще й перчиком притрусили, там його немало.
В череп’яну макітерку ми їх положили,
Олійкою з цибулькою добре помастили.
Їжте, їжте, гості любі, рахувать не станем,
Може, кому буде мало — ми іще добавим.
О, вареник прехороший! Ми тобі співаю оду.
Ти довіку будеш любий українському народу.
Галушки і пиріжечки, білі булки й паляниці —
То ж рідня твоя найближча. Рідні браття і сестриці.
Ти біленький і товстенький, тілу ти смачний дарунок,
Наче хлопчик на санчатах, ти з’їжджаєш нам у шлунок.
Хай хтось їде за кордони. Їсть солодкі марципани,
Я ж залишусь в Україні, де вареники в сметані.
Тож єднайтесь, люди добрі, біля мисок з галушками!
Голосуймо за вареник, Та й обома руками!
Щоб в країні вільній, новій жив вареник і плодився.
Щоб ніхто із вас, о браття ним ніколи не вдавився!
Сидить москаль на прилавку, прищурює очі…
Так і знати: москалина вареників хоче.
Хоче бідний вареників, то й ніщо питати!
Та тільки їх по-нашому не вміє назвати.
"Хазяюшка, галубушка! - став він говорити.
Свари-ка мне вотэнтаво!.."- "Та чого зварити?.."
"Да энтаво… как, бишь, ево у вас называют?..
Вот, что, знаешь… берут тесто, сыром накладают…"
"Та бог його святий знає, що вам, служба, гоже!..
Тісто сиром накладають…То галушки, може?.."
"Не галушки, не галушки, я галушки знаю…
Свари-ка мне, галубушка… все, бишь, забываю…
Уж с глаздолой, так с памяти!..Вотэнтакойбес-то!..
Да знаєш ли, энтаксыр-то, а на сыретесто!.."
"Та бог його святий знає і добрії люди!..
Сир у тісті?.. Хіба, може, чи не пиріг буде?"
"Да не пирог, голубушка… Экая досада!..
Да знаєш ли, туда масла да сметаны надо!.."
А вона-то добре знає, чого москаль хоче…
Та чекає барабана, за ким затуркоче.
Як почула барабана…Слава тобі, боже!
Та й говорить москалеві: "Вареників, може?.."
Аж підскочив москалина… Та ніколи ждати.
"Вареники-вареники!" Та й пішов із хати.
Ці вірші про вареники для дітей – маленькі смішні історії. В них описується життєва ситуація. Ще вони розповідають про любов до даної страви.
Вірші про вареники українською мовою
Всіх кумів збираю в себе,-
Всім зустрітися нам треба.
І на всю оцю ораву
Фірмову готую страву:
Є вареники із м'ясом-
До них ку'ми будуть ласі,
Є з картоплею і кропом-
Саме булькають в окропі;
Я доліплюю із сиром,
Щоб були пухкі й красиві;
На десерт ще й вишні будуть,-
Цю гостину не забудуть!..
Шкода,що часу замало,
Я б іще зварила з салом,
Із капустою,з шкварками,
Яблуками, ягідками...
До вареників-сметанка-
Є домашньої аж банка!
Бо вареник без сметани-
Як священник без сутани!
"Як ми з кумом вареники варили"
Кум поїсти неабиякий мастак.
Йому жінка, що не зварить, все не так.
Вередує: — Як з'їдаю твій обід,
Наче гирю закладаю у живіт.
Он торік я в ресторані,— каже,— був...
Ледве миску з деволяєм не ковтнув.
Там таку дають підливку — смак і шик!
З нею з'їсти можна власний черевик.—
Раз в неділю ми остались без жінок:
Подались вони раненько на товчок.
Ми із кумом закурили, сидимо.
Кум наліво, я направо — плюємо.
— Не зоставили нам їсти, то й нехай...
А ми зваримо вареники давай!
Налили ми в ночви свіжої води.
Півмішка муки засипали туди.
Я качалку взяв, а кум мій — макогон,
Тісто туго замісили, як гудрон.
Дріжджів кинули дві пачки — красота!
Потім перцю і лаврового листа.
Тісто витягли на стіл ми та й січем —
Я ножакою, а кум мій сікачем.
В казані кипить, аж піниться вода.
Я ліплю, а кум вареники вкида.
На вусах у мене тісто, в нього сир.
Кум по кухні походжа, як командир.
— Хай живіт,— говорить,— лопне, а жінкам
Отакунького вареничка не дам!
В казані вода вирує, булькотить.
Сир гарячий нам на голови летить.
Покипіло так не більше двох годин,
Бачим: збились всі вареники в один.
Ми вареник той штовхаємо до дна,
А він лізе, випирає з казана.
Кум говорить: — Ну, нехай вже буде так.
Покуштуємо, яке воно на смак.
Поділили ми вареник, сидимо.
Кум виделкою, я ложкою — їмо.
Я помалу ремиґаю, кум жує.
— Ну,— цікавиться,— як враження твоє? —
Я показую на пальцях і стогну:
Зуби злиплись, язика не поверну.
В кума очі лізуть з лоба — не ковтне.
Просить: — Стукни по потилиці мене! —
Я як двину його в шию кулаком!
Тут відразу нам полегшало обом.
Кум затявся на своєму: — А жінкам
Я однаково й понюхати не дам! —
Те, що я не з'їв і кум мій не доїв,
Потаскали кабанові ми у хлів.
А кабан понюхав тісто, кашлянув,
Перекинувся в баюру і заснув.
Кум штовха його: — Пардон, мусьє кабан!
Вибачайте, я не знав, що ви — гурман.
Може, й ви вже захотіли в ресторан? —
І надів йому на голову казан...
Вареники у макітрі
Білі, пишнобокі,
Пишаються, всміхаються,
На чотири боки.
Із капустою хрумкою,
З картоплею, з сиром,
Почастують з охотою,
Поділяться з миром.
Ті у маслі, ті в сметані,
В смальці і цибулі,
Вигрівають білі боки,
Ніжні пишні кулі.
З давнини так повелося,
У кожній хатинці,
На свята є вареники,
Бо ми - українці…
Хай за вікном осінь чи білий сніг,
Та в серці – смак теплих, сонячних днів.
Вареники з вишнями – наш оберіг,
Плекає душа їх, як свій оберіг.
Смакуйте, любіть, бережіть своє,
Бо в кожному варенику – пісня луна.
Це ж спогад про дім, це ж серце, це "є",
Це наша, найкраща, мелодія, зна!
Ой, вишні, вишні, червоні сестриці,
В тісто-обійми, як в колиску, лягли.
Вареники, що в роті, мов співи-криниці,
Забудеш про все, коли їх їси, коли.
Нехай же це свято не згасне ніколи,
Нехай буде повна тарілка добра,
Бо вареники з вишнями, ой, як нам долю
Приносять солодку, і світлу, й ясну!
Вірш про вареники з вишнями
Червоні, мов маки у полі,
Соковиті, як літо в душі,
Вареники з вишнями – доля,
Що кличе до себе, спішить.
Тоненьке тісто, немов пелюстки,
Обгорнуло ягідний скарб,
Зі сметаною – просто не влустки!
Це ж український, солодкий дар.
Пахне літом, садом, теплом,
Смак дитинства, матусиних рук,
Кожен шматочок – то щастя натом,
Вареники з вишнями – наш дух.
Вірші про вареники всі дуже полюбляють: і дорослі, і діти. Може, тому що в них немає пафосу.
Може, тому що вони прості. А може, тому що кожен хоч раз чув на кухні фразу: “Та візьми ще один, що тобі буде?” Жартівливі вірші про вареники читають на святах, у школі, вдома, на родинних застіллях. Вони однаково заходять і дітям, і дорослим. Бо сміх за столом – це теж традиція.
З сиром, з картоплею, з капустою, з вишнями… Кожен має свій характер. Один – ніжний. Інший – підступний (особливо з соком усередині). І всі вони ідеально підходять для коротких, теплих, жартівливих віршів. Таких, які читаються між чаєм і “ще по одному”. Бо якщо вже сміятися – то з варениками. І бажано повним ротом.
