Що таке синдром струшеної дитини: симптоми, діагностика, наслідки

Зміст

Синдром струшеної дитини – це тема, про яку складно говорити спокійно. Вона тривожна, важка, місцями навіть болюча. І водночас – критично важлива. Бо мова йде про немовлят, які не можуть захистити себе, не можуть поскаржитися і часто навіть не плачуть “як слід”, щоб одразу насторожити дорослих.

Синдром струшеної дитини: що це таке простими словами

Синдром струшеної дитини (його ще називають синдромом струсу немовляти або англ. Shaken Baby Syndrome) – це тяжке ушкодження мозку, яке виникає внаслідок різкого, насильницького струшування дитини. Без удару об тверду поверхню. Просто – різкі рухи вперед-назад. І цього достатньо.

Синдром струшеної дитини – це комплекс травм, які виникають, коли немовля або маленьку дитину сильно трясуть. Голова в малюка велика і важка, м'язи шиї слабкі, контроль мінімальний. Мозок буквально "б'ється" об внутрішні стінки черепа. Результат? Крововиливи в мозок, набряк, пошкодження нервових клітин, інколи – переломи ребер або хребта. І все це може статися за кілька секунд.

Коли проявляється синдром струшеної дитини?

Тут все індивідуально та залежить від ситуації. Іноді – одразу. Іноді – не відразу, що ще небезпечніше. Перші симптоми можуть з’явитися:

  • протягом кількох годин після струшування;
  • через добу;
  • інколи навіть через кілька днів.

Буває так, що дорослі не пов’язують погіршення стану дитини з тим, що “я просто трохи потряс, щоб заспокоїти”. Але “трохи” тут не працює.

До якого віку буває синдром струшеної дитини?

Найвищий ризик – у дітей до 1 року. Особливо у віці від 2 тижнів до 6 місяців. Саме тоді діти багато плачуть, а батьки або доглядальники можуть втрачати терпіння. Втім, синдром струшеної дитини можливий і: до 2 років, рідше – до 3 років. Чим молодша дитина, тим серйозніші наслідки.

Симптоми синдрому струшеної дитини у немовлят

Симптоми можуть бути різними. Від ледь помітних до критичних.

Найпоширеніші ознаки:

  • млявість, різка сонливість;
  • відмова від їжі;
  • блювання без видимих причин;
  • судоми;
  • порушення дихання;
  • неприродний плач – слабкий або, навпаки, пронизливий;
  • відсутність реакції на звуки чи світло;
  • закочування очей;
  • втрата свідомості.

Іноді дитина виглядає “дивно спокійною”. Це не добре. Це тривожний сигнал.

Діагностика синдрому струшеної дитини

Діагностика – складна. Бо немає “одного аналізу”, який усе покаже. Лікарі звертають увагу на: клінічні симптоми, дані огляду, невідповідність між скаргами дорослих і станом дитини. Основні методи діагностики: КТ або МРТ головного мозку, офтальмологічний огляд (часто виявляють крововиливи в сітківку), рентген або КТ кісток, аналізи для виключення інших причин. Чесно кажучи, саме поєднання кількох ознак і насторожує лікарів найбільше.

Лікування синдрому струшеної дитини

Універсального лікування не існує. Все залежить від тяжкості ушкоджень. Можливі підходи:

  • стабілізація дихання та серцевої діяльності;
  • зниження внутрішньочерепного тиску;
  • протисудомна терапія;
  • нейрохірургічні втручання (у важких випадках);
  • тривала реабілітація.

І так, лікування може тривати місяцями. А інколи – роками.

Наслідки синдрому струшеної дитини

Ось тут найважче. Бо наслідки часто залишаються на все життя.

Можливі ускладнення:

  • затримка психічного та фізичного розвитку;
  • епілепсія;
  • порушення зору або сліпота;
  • проблеми з мовленням;
  • параліч;
  • інтелектуальні порушення;
  • порушення поведінки;
  • у найтяжчих випадках – смерть.

Іноді наслідки проявляються не одразу. Дитина росте, а проблеми “вилазять” у 2-3 роки, коли стає зрозуміло, що розвиток не відповідає віку.

Чому синдром струшеної дитини трапляється? Причина банальна і страшна водночас – доросла безпорадність. Втома. Злість. Паніка. Плач дитини, який здається нескінченним. Але важливо запам’ятати раз і назавжди:
ніколи не можна трясти дитину. Навіть “злегка”. Навіть “щоб заспокоїти”.

Синдром струшеної дитини – це не міф і не рідкісна патологія з підручників. Це реальна загроза, яка може виникнути в будь-якій родині. Він трапляється швидко, а наслідки залишаються надовго. Іноді – назавжди. Єдине справжнє “лікування” тут – профілактика. Усвідомлення. Пауза замість агресії. Покласти дитину в безпечне місце, вийти з кімнати, глибоко вдихнути. Це не слабкість. Це відповідальність. Дитина виживе без негайного заспокоєння. А от мозок – без струшування.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *