Синдром струшеної дитини – це тема, про яку складно говорити спокійно. Вона тривожна, важка, місцями навіть болюча. І водночас – критично важлива. Бо мова йде про немовлят, які не можуть захистити себе, не можуть поскаржитися і часто навіть не плачуть “як слід”, щоб одразу насторожити дорослих.

Синдром струшеної дитини: що це таке простими словами
Синдром струшеної дитини (його ще називають синдромом струсу немовляти або англ. Shaken Baby Syndrome) – це тяжке ушкодження мозку, яке виникає внаслідок різкого, насильницького струшування дитини. Без удару об тверду поверхню. Просто – різкі рухи вперед-назад. І цього достатньо.
Синдром струшеної дитини – це комплекс травм, які виникають, коли немовля або маленьку дитину сильно трясуть. Голова в малюка велика і важка, м'язи шиї слабкі, контроль мінімальний. Мозок буквально "б'ється" об внутрішні стінки черепа. Результат? Крововиливи в мозок, набряк, пошкодження нервових клітин, інколи – переломи ребер або хребта. І все це може статися за кілька секунд.
Коли проявляється синдром струшеної дитини?
Тут все індивідуально та залежить від ситуації. Іноді – одразу. Іноді – не відразу, що ще небезпечніше. Перші симптоми можуть з’явитися:
- протягом кількох годин після струшування;
- через добу;
- інколи навіть через кілька днів.
Буває так, що дорослі не пов’язують погіршення стану дитини з тим, що “я просто трохи потряс, щоб заспокоїти”. Але “трохи” тут не працює.
До якого віку буває синдром струшеної дитини?
Найвищий ризик – у дітей до 1 року. Особливо у віці від 2 тижнів до 6 місяців. Саме тоді діти багато плачуть, а батьки або доглядальники можуть втрачати терпіння. Втім, синдром струшеної дитини можливий і: до 2 років, рідше – до 3 років. Чим молодша дитина, тим серйозніші наслідки.
Симптоми синдрому струшеної дитини у немовлят
Симптоми можуть бути різними. Від ледь помітних до критичних.
Найпоширеніші ознаки:
- млявість, різка сонливість;
- відмова від їжі;
- блювання без видимих причин;
- судоми;
- порушення дихання;
- неприродний плач – слабкий або, навпаки, пронизливий;
- відсутність реакції на звуки чи світло;
- закочування очей;
- втрата свідомості.
Іноді дитина виглядає “дивно спокійною”. Це не добре. Це тривожний сигнал.
Діагностика синдрому струшеної дитини
Діагностика – складна. Бо немає “одного аналізу”, який усе покаже. Лікарі звертають увагу на: клінічні симптоми, дані огляду, невідповідність між скаргами дорослих і станом дитини. Основні методи діагностики: КТ або МРТ головного мозку, офтальмологічний огляд (часто виявляють крововиливи в сітківку), рентген або КТ кісток, аналізи для виключення інших причин. Чесно кажучи, саме поєднання кількох ознак і насторожує лікарів найбільше.

Лікування синдрому струшеної дитини
Універсального лікування не існує. Все залежить від тяжкості ушкоджень. Можливі підходи:
- стабілізація дихання та серцевої діяльності;
- зниження внутрішньочерепного тиску;
- протисудомна терапія;
- нейрохірургічні втручання (у важких випадках);
- тривала реабілітація.
І так, лікування може тривати місяцями. А інколи – роками.
Наслідки синдрому струшеної дитини
Ось тут найважче. Бо наслідки часто залишаються на все життя.
Можливі ускладнення:
- затримка психічного та фізичного розвитку;
- епілепсія;
- порушення зору або сліпота;
- проблеми з мовленням;
- параліч;
- інтелектуальні порушення;
- порушення поведінки;
- у найтяжчих випадках – смерть.
Іноді наслідки проявляються не одразу. Дитина росте, а проблеми “вилазять” у 2-3 роки, коли стає зрозуміло, що розвиток не відповідає віку.
Чому синдром струшеної дитини трапляється? Причина банальна і страшна водночас – доросла безпорадність. Втома. Злість. Паніка. Плач дитини, який здається нескінченним. Але важливо запам’ятати раз і назавжди:
ніколи не можна трясти дитину. Навіть “злегка”. Навіть “щоб заспокоїти”.
Синдром струшеної дитини – це не міф і не рідкісна патологія з підручників. Це реальна загроза, яка може виникнути в будь-якій родині. Він трапляється швидко, а наслідки залишаються надовго. Іноді – назавжди. Єдине справжнє “лікування” тут – профілактика. Усвідомлення. Пауза замість агресії. Покласти дитину в безпечне місце, вийти з кімнати, глибоко вдихнути. Це не слабкість. Це відповідальність. Дитина виживе без негайного заспокоєння. А от мозок – без струшування.
