Зайчик у дитячих віршиках — це один із найулюбленіших образів. Він маленький, пухнастий, беззахисний, тому діти його сприймають як друга, символ доброти і ніжності.
Його образ простий і впізнаваний: великі вуха, пухнастий хвостик, гарні оченята — це дуже зручно для малюків, щоб фантазувати й малювати. Він живе в лісі, у траві, бігає по полях — дітям подобаються такі історії про тваринок, адже це близько до їхнього світу. Через віршики про зайчика легко навчати дітей доброті, співчуттю, сміливості, дружбі, тому ми зібрали для вас найкращі варіанти.
Короткі віршики про зайчика
Що можна вивчити дошкільнятам:
Заєць спати захотів,
Сам постелю постелив.
Сам собі приніс подушку,
Підмостив її під вушко,
Та у зайця довге вушко —
Все звисає із подушки.
– Зайчик, зайчик, Де гуляв?
Чом ти шубку поміняв?
– Бо зима уже на носі,
Білий сніг вже на порозі.
Зайчик бігав по лісочку,
Загубив свою сорочку.
Звірята йому допомагали,
Швидко зайчика втішали.
Новорічний віршик про зайчика
Це може бути вірш про зайчика і ялинку або інші цікаві варіанти:
Раз я взувся в чобітки,
Одягнувся в кожушинку,
Сам запрігся в саночки
І поїхав по ялинку.
Ледве я зрубати встиг,
Ледве став ялинку брати,
А на мене зайчик – плиг!
Став ялинку віднімати.
Я-сюди, а він – туди…
«Не віддам, – кричить, – нізащо!
Ти ялинку посади,
А тоді рубай, ледащо!
Не пущу, і не проси!
І цяцьками можно гратись:
Порубаєте ліси –
Ніде буде і сховатись.
А у лісі срізь вовки,
І ведміді, і лисиці,
І ворони, і граки,
І розбійниці-синиці».
Страшно стало… «Ой, пусти!
Не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости, –
Я не буду більш ніколи!».
Низько, низько я зігнувсь,
І ще нижче скинув шапку…
Зайчик весело всміхнувсь
І подав сіреньку лапку.
По дорозі зайчик скаче,
Сніг глибокий, зайчик плаче,
Змерз він дуже, і тремтить,
І не знає, що робить.
Де спочити, де присісти?
Щось поїсти.
Треба швидше у лісочок,
Де стоїть старий пеньочок.
Сніг лапками розгрібати
І корінці там шукати.
Аби кори трохи згризти….
Ой, як хоче зайчик їсти!
Віршики для дітей 2-3 років про зайчика
Легкі варіанти для вивчення чи використання в іграх:
Півник зайчика питає,
Чому зайчик так стрибає.
– Я підстрибую, стрибаю,
Бо стрибучі ніжки маю.
Зайчик в мене є маленький,
Такий гарний і сіренький.
Довгі вушка дуже має,
По травичці він стрибає.
Пара довгих вушок,
сіренький кожушок,
скорий побігайчик,
зветься він – зайчик.
Я — вухастий ваш дружок,
В мене сірий кожушок,
Куций хвостик, довгі вуса.
Я усіх-усіх боюся.
Влітку сіренький,
А взимку біленький,
Довгі вуха має,
Швидко зайчик стрибає.
Довговухий пострибайчик.
Відгадайте, хто це?
Звісно ж, зайчик!
Віршик для дитини 3-7 років
Вранці біля хати
Малесенькі сліди —
Зайчатко вухате
Приходило сюди.
Стояло біля хати,
Ступило на поріг –
Хотіло нам сказати,
Що випав перший сніг.
Заєць спати захотів,
Сам постелю постелив,
Сам собі зробив подушку,
Підмостив її під вушко.
Та у зайця довге вушко —
Все звисає із подушки.
Зайченя в легких хмаринах заблукало:
Бігало, звивалося, стрибало…
Із веселки враз пірнуло у ставок –
Насмішило заклопотаних качок
Від хмаринки-лиса утекло –
Накивало п’ятами в село.
Сонечко пече,
Річечка тече,
Зайчик скік та скок –
Швидше в холодок.
Жабка із води:
– Таж ходи сюди! –
Зайчик вушком трусь:
– Я води боюсь.
Вірш про зайця для дитини від 7 років
Мелодійні та пізнавальні віршики для дітей 3-4 класів сподобаються малятам:
На морозі в зайчика
Дуже змерзли пальчики.
Хатку снігову робив,
Рукавички загубив.
А тепер він скік та скік:
– Ой-ой, пальчики попік!
– І не знав я, – зайчик плаче, –
Що сніжок такий гарячий!
Через поле, через ліс,
З пагорбка в долинку
Подарунки зайчик віз
Діткам на ялинку.
Їхав навіть уночі,
Не боявсь нічого,
Бо летіли два сичі
Попереду нього.
І освітлювали путь
Очі їх — вуглинки.
Подарунки привезуть
Вчасно на ялинку.
Їздив заєць до млина,
П’ять пудів змолов зерна.
А зайчиха ніч не спала,
Паляниці випікала.
Рано-вранці у хустинці,
Принесли зайці гостинці:
Пташенятам і звірятам,
Хлопченятам і дівчатам.
Аж хрумтять окрайчики –
Добрий хліб від зайчика.
Заєць їсти схоче,
То недовго дума—
У город заскоче
І капусту хрума.
Хрума і навколо
Скоса поглядає:
Чи нема нікого,
Чи не йде хазяїн?
Він в гаю гуляє,
П’є з трави росицю.
Скоса поглядає:
Чи не йде лисиця?
А гризе морквину —
Також зирка в боки!
Ось чому став нині
Зайчик косооким.
По дорозі зайчик скаче,
Сніг глибокий, зайчик плаче,
Змерз він дуже, і тремтить,
І не знає, що робить.
Де спочити, де присісти?
Щось поїсти.
Треба швидше у лісочок,
Де стоїть старий пеньочок.
Сніг лапками розгрібати
І корінці там шукати.
Аби ж кори ще трохи згризти.
Ой, як хоче зайчик їсти!
Сіє, віє, завіва
Снігом завірюха,
А у зайчика, хоч плач,
Змерзли дуже вуха.
Він і валянки узув,
І вдягнув кожухка,
А з-під шапки, ну хоч плач,
Виглядають вуха.
-І чого ти зажуривсь?
– Цокотять синички.
– Ти б собі вдягнув на вуха
Теплі рукавички!
